Історія села Власівка

Село Власівка – центр сільської ради. Розташоване на лівому березі долини річки Берестової за 37 кілометрів від районного центру і за 20 кілометрів від залізничної станції Власівка. На території села проживає 560 чоловік. Площа села - 284,29 га. Знаходиться 275 дворів на території сільської ради, якій підпорядковані, крім села Власівка, населені пункти Шевченкове, Кофанівка. Дещо раніше входили ще мела Петровське, Золотухівка, Медведівка, Котлярівка та Новоукраїнка.

Основною структурно – планувальною одиницею населеного пункту є квартали з одно – та двосторонньою забудовою. Забудова садибного типу, в основному малоповерхова.

Раніше, понад 250 років тому, село називалося Федорівка. Коли виникла ця назва, точних відомостей немаєю Відомо, що це було невелике поселення, перейменоване на імя Власа Лукича Ходоревського. По території Власівка повинна була проходити залізнична дорога. Але пан Влас не дав землі під її будівництво, бобоявся, що люди будуть переїжджати в інші села або, й то гірше, покинуть працю й будуть заробляти, продаючи худобу, молоко і багато іншого.

У 1775 -1777 році Більовська фортеця (нині м. Красноград) була центром Азовської губернії. Тут знаходилася резиденція губернатора Черткова, якому імператриця Катерина ІІ на лівому березі річки Берестової подарувала три тисячі десятин землі.

У 1783 році Азовська губернія ввійшла до складу Катеринославського намісництва. Будучи вже катеринославським намісником, князь Четрков віддав свою вихованку Катерину за ад’ютанта - майора В.Л. Ходоревського і відписав їй на посаг три тисячі десятин землі на лівобережжі річки Берестової. Тут на степовій рівнині молоде подружжя біля невеликого поселення Федорівка заснувало свій маєток Власівку. Збудували став, насадили великий яблуневий сад, перевезли сюди куплену в Новій Водолазі церкву. Із тих часів село, яке виникло навколо маєтку, стало називатися Власівкою, на ім’я хазяїна Власа.

У сімї Власа та Катерини було троє дітей. Син Микола в 17 років одружився з полтавською красунею Катериною Косаревською – рідною сестрою М.В. Гоголя. Їх дочка рано залишилася сиротою і жила з тіткою у Власівці. До неї приїздив з матір’ю і сестрою Ганною Микола Васильович Гоголь. Гостював він з 22 по 29 травня 1851 року.

Під час німецької окупації в 1918 році на території Власівської сільської ради діяв партизанський загін під керівництвом Я.С. Їжака. Загін завдав відчутних ударів ворогові. За голову Їжака оголосили винагороду - 25 десятин землі. Визнаний зрадником, Їжак був закатований. Пізніше в 1920 році, у сусідньому селі Медведівка, на місці страти Їжака, встановлено обеліск.

В 1928 році у Власівці утворюється СОЗ (спільний обробіток землі). Сюди входять Дригайло Петро Петрович, Черкас Микита, Степаненко Оксана Іллівна, Авраменко Галина Олексіївна та інші. В 1929 році на основі СОЗу організовується колгосп ім.. Балицького. Першим головою колгоспу був Кот Семен Петрович. У 1934 році колгосп перейменовано в «Більшовик». Роботи в колгоспі виконували вручну. Орали і сіяли кіньми, жали серпами, в’язали і скирдували, молотили молотарками, які приводили в рух малопотужні трактори «Форд». Першими трактористами були Заєць Іван Володимирович, Коробка Іван Юхимович.

Землі колишнього колгоспу «Більшовик» межували з землями колгоспу ім. Будьонного. Село Кофанівку і Власівку розділяла річка Берестова. Люди жили мирно, працювали для добробуту. На території села Кофанівка була свиноферма, птахоферма, млин, кузня, два трактори. В 1939 році до колгоспу ім. Будьонного приєднали і хутір Шевченкове. У двох польових бригадах працювало більше 140 людей, потім утворилась і третя бригада. З 1939 року по 1941 рік головою колгоспу був Жиров Федір Іванович. Села Власівка і Кофанівка готувалися до жнив 1941 року. Та мирна праця жителів була перервана війною. Відчуваючи смертельну небезпеку, трудівники Власівської сільської ради відправили на фронт в перші дні війни 220 найкращих своїх синів і дочок,всіх, хто був здатний тримати зброю в руках. Пройде час, і ми дізнаємося, що їх повернеться додому лише 75. Інші назавжди залишаться молодими.

Землі колишнього колгоспу «Більшовик» розділені на дві частини річкою Берестовою, в долині якої розташоване село Власівка. Обидві земельні ділянки порізані великою кількістю глибоких ярів та балок.

Післявоєнний відбудовчий період розпочався зразу після вигнання фашистів радянськими військами у повторному наступі в 1943 році. Колективно, допомагаючи один одному, будували землянки, глинобитні хати. На жіночу долю випало орати «кінним» плугом волами і своїми коровами (у кого залишилась) забур’янені поля, носити за 20 км із Власівського (с. Палатки) ХПП посівний матеріал, засівати ниву, косити і молотити збіжжя. Колективно відтворювали і тваринницьку галузь, будували глинобитні сараї, здавали (хто мав) в колгосп телят – бичків. В перші повоєнні роки непомірно тяжкою і майже безплатною була праця на селі.

Поряд з розвитком виробничої сфери, колгосп вирішував соціальні питання на селі. Так, наприкінці 40-х років у селі почала працювати колгоспна дизельна електростанція. Основні технологічні процеси в землеробстві виконувалися технікою Власівської (с. Палатки) МТС. У тваринництві всі роботи виконувалися вручну. На зміну тракторній косарці та стаціонарній молотарці прийшли причіпні зернозбиральні комбайни РСМ-8 і С-6.

А вже наприкінці 50- х на початку 60-х років колгосп будував шлаколиті і цегляні приміщення – корівники, свинарники, дитячий садок, будинок для ФАПу, для сільської ради, цех місцевої електростанції.

Особливо інтенсивним періодом виробничого і житлового будівництва та електротехнічного забезпечення колгоспу і села період 1970 – 80-х років. За цей період колгосп побудував молочно – товарний комплекс і літній табір на 1100 корів з повною механізацією всіх виробничих процесів, авто гараж на 25 машиномісць, механічну майстерню для ремонту тракторів і комбайнів з ковальським і електрозварювальним цехами, автозаправну станцію, їдальну, контору колгоспу, механізований зернотік, дитячий садок в селі Шевченкове. Благоустроєно території молочно – товарного комплексу і машинно – тракторного парку. Поряд з будівництвом об’єктів виробничого напрямку, колгосп будував об’єкти соціального значення, всебічно забезпечуючи життєдіяльність мешканців села. У селі було побудовано нову школу у 1970 році. Скільки було радості! Адже в селі з’явилася нова школа, більше ніж на сто учнівських місць, з великими просторими класами. Першими учнями нової школи були: Попельнух Галина, Безкровний Сергій, Вакуліна Катерина, Данько Юрій, Дригайло Ольга, Душепа Валентина, Коробка Петро, Коробка Юрій, Куст Віктор, Лисенко Володимир, Нартова Віра, Полюхович Любов, Сліченко Сергій, Степаненко Віктор, Оруджева Галина, Круглова Людмила, Юхно Ольга, Реуцька Тетяна, Дригайло Алла.

Було побудовано в 1978 році новий магазин з відділами продовольчих і промислових товарів, 45 житлових будинків садибного типу, приміщення пошти і відділення ощадбанку. За рахунок власних капіталовкладень колгоспу «Більшовик» село першим в районі газифікувалося. На місці спалених у війну фашистами хат побудовано нові цегляні житлові будинки з надвірними господарськими приміщеннями і парканами. Зріс добробут селян. У кожній оселі є телевізор, холодильник, у багатьох власні транспортні засоби.

Значна частина глибоких ярів і балок залісена. У так званому в народі Сухому яру, де колись на широких і крутих схилах не росло нічого, тепер на площі 3 – км.кв. буяє ліс листяних дерев: берези, липи, клена. А днище Сухого яру тепер стало мокрим, поросло рогозою й осокою. На території цього яру відкрито ботанічний заказник місцевого значення «Ковиловий», площа якого становить 136 га. Створений він був з метою збереження і відтворення природного комплексу рідкісних та зникаючих видів рослин відповідно до ст..25,26 Закону України « Про природно – заповідний фонд України». Іншу «мокру» балку перекрили широкою греблею, перетворили на ставок, де першими в районі розводили рибу – білий амур і товстолоб. Від назви риби і ставок названо Амур.

Будівництво проводилося господарчим способом, а монтажні роботи, устаткування на тваринницьких фермах: механічне доїння корів, водопостачання, прибирання гною, освітлення – виконували спеціальні бригади «Сільгосптехніки».

На даний момент сільськогосподарські угіддя колишнього колгоспу «Більшовик» розпайовані. Нілічується 5 фермерських господарств, всі інші жителі є приватними підприємцями, фізичними особами, які займаються обробітком земельних паїв.

На Кегичівщині є особистості, які внесли і вносять вагомий здобуток у її соціально – економічний розвиток, приймають активну участь у суспільному житті.

Село Власівка може пишатися своїми знаменитостями. Один із них був Сулима Микола Романович, який працював головою колгоспу «Більшовик» 21 рік - з 1964 по 1985 рік. Чесна, порядна та відповідальна Людина, споконвічний хлібороб, дбайливий господар, здібний керівник, чоловік, батько і дідусь.

Народився Микола Романович 29 липня 1924 року в селі Власівка Кегичівського району (колишнього Старовірівського) в багатодітній сімї .Він був третьою дитиною Романа Федоровича та Лукії Андріївни Сулими. Босоноге дитинство проходило серед однолітків, біля ставка, річки, на дідовій пасіці. Вже тоді він знав від прадіда Андрія про турецький вал, про Орловську фортецю, які знаходилися на західній околиці села. Знав і те, що в далеку давнину за 7 км від села Власівка зупинявся цар Петро І, і той хутір пізніше назвуть хутором Петра, а те місце, де були реєстровані козаки, назвуть Козачими Майданами. Допитливий хлопець пізніше дізнався, що Петро І вирушив з наших місць на Полтаву проти шведів. На долю хлопця випав голод 1933 року.

У 1940 році Микола Сулима закінчив 7 класів Власівської семирічної школи і в цьому ж році по мобілізації трудових резервів був зарахований у ФЗУ № 12 в місті Харкові. Юнаку тоді все давалося легко, бо ще зі школи навчився долати труднощі. У 1941 році закінчив училище і отримав спеціальність формувальника керамічних виробів 6 розряду та похвальну грамоту за успіхи у навчанні. Але мирні плани перервала війна 1941 року.

З червня 1941 по серпень 1942 років Микола жив на окупованій території села Власівка. У 1942 році фашисти силоміць вивозять його і ще 120 юнаків та дівчат до Німеччини. До квітня 1945 року Микола перебував у таборі Варфлієфен у місті Бойценбург. Після звільнення Радянською Армією був призваний у її ряди. Більше п’яти років служив він у групі радянських військ у Німеччині.

Довгождана мить – повернення додому в рідне село Власівка. Майже 8 років не бачив матір, братів, сестер. Не довелося застати живого і батька, біль ударив у серце – закатовано фашистами рідну сестру Тетяну.

З 1950 року по 1960 рік працював бібліотекарем Власівської сільської бібліотеки. У цей же період Микола Романович Сулима був і секретарем комсомольської організації «Більшовик».

Пізніше два роки працював бригадиром в колгоспі «Більшовик», а в жовтні 1962 року Кегичівський РККПУ направляє його на навчання в сільськогосподарський інститут імені В.В. Докучаєва. У цей період прийшлось вивчати економіку, право, агрономію. Останні дні в інституті…

Потяг привозить Миколу на станцію Власівка. І він відразу дізнається про новину. Їздовий, який приїхав його зустрічати, говорить йому: «Миколо Романовичу, ми обрали Вас на загальноколгоспних зборах головою колгоспу. Вибачте, що без Вас, але Ви – голова колгоспу».

Так з 1964 року по 1985 рік він очолював колгосп «Більшовик», дбаючи про добробут селян, про обробіток землі, просто про людей. З великою любов’ю і шаною завжди відгукувався про справжніх трударів, а саме: Коробку Івана Ілларіоновича, Степаненко Сару Іллівну, Набок Тетяну Герасимівну, Сліченка Григорія Максимовича, Єлізарова Михайла Григоровича, Коробку Марію Андріївну, Дригайла Олексія Петровича, Набока Миколу Даниловича та багатьох інших, які були справжніми господарями землі.

Микола Романович турбувався і про розвиток освіти на селі. Саме при його керівництві і було збудовано нову школу. Будувалися і інші об’єкти: магазини, відділення зв’язку та ощадбанку.

У Миколи Романовича Сулими була велика любов до своєї школи, рідного села, тому всіляко сприяв їх добробуту і розвитку. Саме за його керівництва школа відчувала велику підтримку колгоспу «Більшовик», а село найбільше розбудовувалося.

Логін: *

Пароль: *